Iryna Shuvalova

Homepage of Ukrainian poet and translator

Iryna translating other poets: from and into English

12/09/2011 @ 21:11

Сім смутків

Перший смуток осені
Це повільне „прощавай”
Саду, що стоїть так довго у присмерку, –
Коричнева маківка,
Стебло лілії,
І ніяк не може піти.

Другий смуток
Це порожня лапка
Фазана, що висить на гаку із братами.
Золоту діброву
Загорнено в пір’я,
Її голова в торбині.

А третій смуток
Це повільне „прощавай”
Сонця, що зібрало птаство і збирає
Хвилини надвечір’я,
Сакральне й золоте
Тло картини.

Четвертий смуток
Це почорнілий став.
Зруйновано й потоплено місто води –
Жучиний палац,
Катакомби
Бабки.

А п’ятий смуток
Це повільне „прощавай”
Лісу, що поволі згортає свій табір.
Одного дня він знявся з місця.
Лишив тільки дріб’язок –
Хмиз для багаття, кілки від наметів.

А шостий смуток
Це лисячий смуток,
Радощі мисливця, радощі гончаків,
Копита, що луплять,
Доки земля не стане глухою
До лисових молитов.

А сьомий смуток
Це повільне „прощавай”
Зморшкувате обличчя, що визирає у вікно,
Поки рік згортає пожитки,
Наче пошарпаний ярмарок,
Дитяча втіха.

The Seven Sorrows

The first sorrow of autumn
Is the slow goodbye
Of the garden who stands so long in the evening-
A brown poppy head,
The stalk of a lily,
And still cannot go.

The second sorrow
Is the empty feet
Of a pheasant who hangs from a hook with his brothers.
The woodland of gold
Is folded in feathers
With its head in a bag.

And the third sorrow
Is the slow goodbye
Of the sun who has gathered the birds and who gathers
The minutes of evening,
The golden and holy
Ground of the picture.

The fourth sorrow
Is the pond gone black
Ruined and sunken the city of water-
The beetle’s palace,
The catacombs
Of the dragonfly.

And the fifth sorrow
Is the slow goodbye
Of the woodland that quietly breaks up its camp.
One day it’s gone.
It has only left litter-
Firewood, tentpoles.

And the sixth sorrow
Is the fox’s sorrow
The joy of the huntsman, the joy of the hounds,
The hooves that pound
Till earth closes her ear
To the fox’s prayer.

And the seventh sorrow
Is the slow goodbye
Of the face with its wrinkles that looks through the window
As the year packs up
Like a tatty fairground
That came for the children.

(Ted Hughes;
translated into Ukrainian by Iryna Shuvalova)

________________________________________________
XLIII

якщо десь є рай, моя мама матиме свій
власний. То не буде ні рай полуцвітків, ані
скороминущий рай конвалій, натомість
то буде рай червоно-чорних троянд

мій батько (ревний мов ружа
ставний мов ружа)

стоятиме опліч моєї

(гойдаючися над нею
мовчки)
з очима що направду пелюстки і бачить

не здатні з лицем поета що направду
квітка не обличчя із
руками
що шепочуть
Ось моя кохана моя

(враз на осонні

схилиться він,

і схилиться слідом весь сад)

XLIII

if there are any heavens my mother will (all by herself) have
one. It will not be a pansy heaven nor
a fragile heaven of lilies-of-the-valley but
it will be a heaven of blackred roses

my father will be (deep like a rose
tall like a rose)

standing near my

(swaying over her
silent)
with eyes which are really petals and see

nothing with the face of a poet really which
is a flower and not a face with
hands
which whisper
This is my beloved my

(suddenly in sunlight

he will bow,

and the whole garden will bow)

(e.e.cummings;
translated into Ukrainian by Iryna Shuvalova)

__________________________________________________
За стіною

Я в серці втіху сховану ношу –
Багатий на дива таємний сад.
Там сонне світло макових левад,
З багаття ж лілій схоплюється влад
Коштовний пил
В тремтінні крил.

Лягають м’яко пасмуги терас,
Зникають між дерев кінці стежок.
Вітрисько груші ледь не рве з гілок
І у троянду скочується враз.
Затих бешкет –
І гордий: ще б!

Вночі мій сад рясніє кришталем
На оніксовім тлі. А світляки
Ліхтариками мають залюбки.
Впізнаю в темних пагонах шпалер
Рясний розмай
Квітучих мальв.

Такий він тихий, той далекий сад,
Що вдосвіта я чую шепіт трав,
А там де серед лук дрімає став
І зблискує на ірисах роса, –
Раптовий сплеск
Між темних плес.

Behind a Wall

I own a solace shut within my heart,
A garden full of many a quaint delight
And warm with drowsy, poppied sunshine; bright,
Flaming with lilies out of whose cups dart
Shining things
With powdered wings.

Here terrace sinks to terrace, arbors close
The ends of dreaming paths; a wanton wind
Jostles the half-ripe pears, and then, unkind,
Tumbles a-slumber in a pillar rose,
With content
Grown indolent.

By night my garden is o’erhung with gems
Fixed in an onyx setting. Fireflies
Flicker their lanterns in my dazzled eyes.
In serried rows I guess the straight, stiff stems
Of hollyhocks
Against the rocks.

So far and still it is that, listening,
I hear the flowers talking in the dawn;
And where a sunken basin cuts the lawn,
Cinctured with iris, pale and glistening,
The sudden swish
Of a waking fish.

(Amy Lowell;
translated into Ukrainian by Iryna Shuvalova)

_____________________________________________________
Заклик не забувати про янголів

Не забувайте про янголів,
адже повіддя вітрів,
владарювання повітрям та його розподіл
ввірено їм до рук.
Вони випускають бурі, наше шпичасті
крижані стріли з луків пориву та люті,
а сагайдаки їхні повні граду і злив.
Вони зрушують з місця хмари, нагромаджують їх
хиткими фортецями на виднокраї;
і коли багрянець неба на заході
віддзеркалено у хвилях, неначе
дно морське поранене, і кров струменить,
забарвлюючи води, – це не що інше
як ланіти янгола, які зачервонілися
від постійних штормів та негоди.

„Покажіть мені янгола”, – сказав хтось, –
„і я зображу його для вас”. Та їх і так писали без ліку:
як спускаються вони, схиляють коліна, вуста їхні
артикулюють плодоносні слова запліднення.
Нам не знести випробування бачити їх чітко:
коли небо просяє на світанку, все, що ми
вловлюємо, – то лишень скороминуще видіння
їхніх захоплено простертих рук і сліпучий відблиск
несказанних коштовностей на їхніх грудях.

Їхні легіони можна побачити на древніх стінах,
фарби поблякли, двостатевістю виразно
позначено кожен погідний лик,
їхні настовбурчені списи, їхні наїжачені крила
тріпочуть над головами, наче зграя
неймовірних птахів, що завчасу випробовують
свої сили в загрозливій незрушності.
Подекуди вони виглядають так, мов гільйотина
Раю відтяла їхні голови,
що скупчилися тепер кетягами квітів,
загорнених у білоперість пелюсток.

В ефемерному кінематографі наших снів,
плівка загоряється, щойно вони приходять;
наче срібно-чорне листя, клаптики целулоїду скручуються
в напрямку протилежному від суцвіття, де янголів нема.
Наші ніздрі відчувають їхню присутність за запахом
раптового займання, що повисає у кімнаті.
А коли ми прокидаємося зранку, і наша шкіра
саднить – на те є причина: адже наші важкі
тіла не витримують такої близькості до них,
коли вони лежать поруч із нами уві сні.

A plea that angels should not be forgotten

Don’t forget the angels,
for the reins of the winds,
the government and the division of the air
have been placed in their hands.
They loose tempests like keen-edged
arrows of ice from bows of impulse and anger,
and their quivers are full of hailstones and sleet.
They steer the clouds, piling them up
in teetering battlements on the horizon;
and when the red of the western sky
is reflected on the waves, as if the skin
of the seabed had been torn, and blood seeped out
into the water above, it’s nothing but
the cheeks of an angel that have grown red
with constantly blowing bad weather and storms.

“Show me an angel,” somebody said,
“and I’ll paint you one.” But we have so many paintings
of them, descending, bending their knees, their lips
forming fruitful words of impregnation.
We couldn’t bear to see them clearly –
when the sky lights up at dawn, all that
we catch is a brief glimpse as they throw their arms
open exultantly, and enormous jewels
that hang on their chests burn fiercely.

Their regiments can be seen on ancient walls
in faded colours, their ambivalent sex
serenely evident in each countenance,
with stiff spears and wings that bristle
towering over their heads, like a flock
of enormous birds that precariously check
their strength in a threatening immobility.
Elsewhere it’s as if the guillotine
of Heaven had decapitated them,
their small heads cluster like a flower
wrapped in the feathery whiteness of its petals.

In the ephemeral cinema of our dreams,
the film starts burning the moment they arrive;
like silvery-black leaves, celluloid
tatters curl back from a blossom where they are not.
Our nostrils sense their passage in a fragrance
of sudden kindling lingering in a room,
and when we wake in the morning, and our skin
is taut and hurting, it’s because our heavy
bodies cannot bear much contact with them
when they lie close to us in our sleep.

(Christopher White;
translated into Ukrainian by Iryna Shuvalova)

______________________________________________________
Вітальна пісня вітру навесні
(для Поли)

Лещата льоду врешті випустили здобич.
Багряне доганяють срібні.
За сріблом навздогін багряні.
Від них вже линуть пагінці-гінці
Сюди, де літо мовить ліліям:
“Бажайте ж, повніться жаданням,
Оточіть цю вітрогонну, вітроспівну воду”.

Нині ходи зі мною – й ходи зі мною всякчас.
Ти для мене, поцілуй мене, за вухо мене смикни.
Штовхни мене поштовхом вітру.
Співай разом із радісним іржанням вітру.
Співай, як невпинний, невгамовний вітер.

Чи ти бачила пурпуровіший пурпур,
Ніж цей – у моїй вітропалій дикій жмені?
Чи ж веселіше бавитись із козеням чи поні?
Чи ти бачила десь, щоб так стрімко ряхтіли підбори,
На багряному обрії так ушкварили джигу срібні підбори?
Нині ходи зі мною – й ходи зі мною всякчас.

The Wind Sings Welcome in Early Spring
(for Paula)

The grip of the ice is gone now.
The silvers chase purple.
The purples tag silver.
They let out their runners
Here where summer says to the lilies:
“Wish and be wistful,
Circle this wind-hunted, wind-sung water.”

Come along always, come along now.
You for me, kiss me, pull me by the ear.
Push me along with the wind push.
Sing like the whinnying wind.
Sing like the hustling obstreperous wind.

Have you ever seen deeper purple …
this in my wild wind fingers?
Could you have more fun with a pony or a goat?
Have you seen such flicking heels before,
Silver jig heels on the purple sky rim?
Come along always, come along now.

(Carl Sandburg;
translated into Ukrainian by Iryna Shuvalova)

_____________________________________________________

***
O brother, for whom is this desperate craving,
This sorrowful roaming ‘tween daylight and darkness,
This love with no fruit, this disquieting silence
Unable to tell us the way to our home?

Still apples get ripe in my father’s small orchard,
The lilies and rose are in bloom in the evening,
And rivers all seem to turn back from the twilight,
And someone turns up while his song is a-flying.

The sadness of heart melts upon consolation
The less we are fearful, the sweeter is dreaming
(My brother, remains for us nothing but dreaming)
That someone will meet us on luminous threshold.

***
Мій брате, для кого ця пізня надсада,
Гіркі мандрування між ніччю і світлом,
Бездітна любов і спустошлива тиша,
Які не проказують шляху додому?

Та яблука стигнуть у батьковім саді,
Розквітли надвечір лілеї та ружа,
І ріки неначе з імли повертають,
І хтось об’являється співом залітним.

На серце смутливе лягає заглада
І солодко мріяти, збувшися страху
(Бо тільки ж і мрії зосталося, брате),
Що хтось повітає на білім порозі.

(Poem by Dmytro Chystiak,
translated from Ukrainian by Iryna Shuvalova)

_______________________________________________________________

***
wanderers wanderers
they wished for quiet
their strength failed them
they hugged the trees
they and the coolness of grass
oh but our hair is tangled
our limpid eyes
our restrained joyless thoughts
they spoke these impossible words
they maybe sang quietly
oh but our vague shapes
strength strength failed us
they so wished for quiet
or just for shelter
home travels on foot
home shall arrive on foot
oh the cradle the silence
oh the cradle the cart
our farewell boat
our heavy limbs and eyelids
our limpid eyes
oh but our voices are tangled
our words are tangled
we are gasping gasping for air in vain
they hugged the trees
you trees they said
don’t ever grow old
you grass they said
you will become soil
oh but how sad we feel
when we think of your humble lot
our days they said
our moments of joy
oh they said
they hugged the trees
they maybe cried
trees don’t you ever grow old
our farewell boat
our limpid eyes

* * *
странники странники
они желали покоя
силы оставили их
они прижимались к деревьям
они и прохлада травы
ах спутались наши волосы
прозрачные наши глаза
и скупые невесёлые мысли
они говорили эти невозможные слова
они может быть тихо пели
ах нечёткие наши очертания
силы силы оставили нас
они так желали покоя
или хотя бы ночлега
дом бредёт по дороге
дом придёт по дороге
ах колыбель тишина
ах колыбель телега
прощальная наша лодка
и наши неподъёмные руки и веки
прозрачные наши глаза
ах спутались наши голоса
спутались наши речи
нечем нечем нам дышать
они прижимались к деревьям
деревья говорили они
никогда не старейте
трава говорили они
ты станешь землёй
ах как печальна нам
твоя скромная участь
наши дни говорили они
наши счастливые мгновения
ах говорили они
они прижимались к деревьям
они может быть плакали
никогда не старейте деревья
прощальная наша лодка
прозрачные наши глаза

(Poem by Sergey Chegra;
translated from Russian by Iryna Shuvalova)

Leave a comment:

You must be logged in to post a comment.







© 2010-2017, Iryna Shuvalova | Hosted by That-Is.Me and Name.ly using 100% renewable energy | Sign in | Sign up