Кр
1.
навчи стояти на порожньому на своєму
я буду сонце я буду риба я буду камінь
тільки врости в кровоносну мою систему
тільки тримай мене обома руками
тільки ламай мене ніжно ламай з любов’ю
я буду тиша я буду море я буду тіло
тільки живи мій подих бо перед тобою
я жменька пилу
2.
я мушу бути глиняна і порожня
насип у мене по вінця вогню і солі
збери у мене камені придорожні
цього доволі
я мушу ножем і світлом я мушу морем
твоя любов кривава сліпа і братня
вклади у мене своє неймовірне горе
цього достатньо
3.
тільки нікому говоритиму я ніхто
день догорятиме ніч горітиме ніч горітиме
зорі нароблять флейт із моїх кісток
чорноротими чорнові тими
деревами проростуть мої дві руки
ста наук мене вчив? тріпочи мовчи я трава тепер
мене застосовують перелітні птахи і зірки
для своєї найвищої практики
4.
Юлі П.
теплі і темні ріки даються в руки нам
зерна гризуть гарячу утробу ґрунту
ось воно літо. серця смертельний стукіт
не перервався доки готуйте луки
ходором ходить кров на порозі бунту
сонні жінки вбираються в теракоту
ноги замісять глину розчавлять грона
соки густою млостю наповнять рота
руки тонкі торкнувшись сіпнуться потай
буря ворушить моря голодне лоно
ваші красиві діти і горді коні
танці безжальні й сутички безборонні
червононогі олені жовті леви
ось воно літо. губи його солоні
воїнам чужоземним слівця не зронять
шльондри – високі й горді як королеви
5.
складки печалі гіркої густої давньої
ти обіймаєш камінь тонка залюблена
гори і тернії перепиняють арміям
шлях у плачі утробні і ігри шлюбні
гостра й дзвінка твоя кров калатає мідно
сосен повільний біль набрякає глухо
межі словам поклада німота каміння
голос каміння визначить межі слуху
голос каміння виверне горла флейтам
виморить ліри видубить бубнам груди
лиця у музикантів біліші крейди
той хто не знав нічого усе забуде
6.
море мармуром пахне
море мармуром пухне
флегма тане у магмі
море вічності кухня
жовті зуби русалок
білий вишкір базúлік
море руки кусало
тим що ласки просили
тим хто камінь уговкав
води ринули в горло
море дивиться вовком
море гоїться довго
море синьою дланню
горне гонить і жалить
чорний берега камінь
лють блакитних емалей
ллють світила печалі
кожна крапля нам вирок
точать черви одчаю
білий мармур базúлік
7.
це королівство ящірок і джмелів
риби небесні сходять на землю грозами
гори посіли трони як королі
гори пильнують гори мовчать загрозливо
люди ламаються ріки над ними мчать
трави ростуть із їхніх зіниць розверстих
сонце кладе криваву свою печать
просто землі на перса
8.
пахне травою пахне корінням вітру
дерево під корою ховає ріки
бідний гончар розбиває найкращий витвір
свій найкругліший глек. це уже навіки
ти застигаєш в світлі така прозора
гори шкребуть хребтами кордони світу
гори важкими кроками сходять в море
цілість розбитих глеків не відновити
вóди не повернути до річищ мертвих
плаче гончар об сонце обпікши пальці
небо сягає синню в найглибші нетрі
кожен минущий хоче прийти – й зостаться
9.
чаші розбиті знову водою повняться
звірі забуті вертають в розриті нори
ляже живе зерно на беззубі жорна ці
ліри зі струнами з пороху заговорять
темні міста трави огризнуться каменем
русла речей наповняться іменами
квітне в руках у дів мертве гілля зламане
все що пройшло повз нас проростає нами
10.
де твої корені звідки тече твій сік
час за тобою женеться й не здоганя
кільця річні відміряють твій справжній вік
з точністю до тремтіння насіння дня
час за тобою женеться живий твій ріст
календарі не вмістять ти море місць
гори стоять старіють на повен зріст
гори вічнÍшають. смерть і тебе не з’їсть
крихкість кісток твоїх радісна як алмаз
рук твоїх рвучкість повніша за небеса
ніг твоїх хуткість переганяє час
часу не владне дерево – доростай
часу не владне вічне живе просте
міряй на себе простори прорости
вивищись разом з зорями в золоте
світло так само трепетне як і ти